Постанова ВАСУ від 09.02.2015 року

Друк

Пошук

648

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2015 року м. Київ К/9991/18215/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Кошіля В.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Мильнікової М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2011

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-14893/10/2670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 04.03.2010 № 0000891740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 19755,39 грн., від 04.03.2010 № 0000901740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 27877,60 грн., рішення від 14.05.2010 № 5280/ш/25-014 про результати розгляду первинної скарги (зі змінами, внесеними рішенням від 18.05.2010 № 5374/ш/25-014), рішення від 04.03.2010 № 0000871740 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1587688,20 грн. за порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», рішення від 04.03.2010 № 0000861740 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2047096,10 грн. за порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2011 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 постанову суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 04.03.2010 № 0000891740/0 та № 0000901740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19755,39 грн. та в сумі 27877,60 грн., відповідно. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 14.05.2010 № 5280/ш/25-014 про результати розгляду первинної скарги (зі змінами, внесеними рішенням ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 18.05.2010 № 5374/ш/25-014) закрито. У задоволенні решти позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову повністю.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга позивача - частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

1.Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 04.03.2010 № 0000891740/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 19755,39 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8, п.п. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV.

Податковий орган обумовлює заниження позивачем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб перевищенням за 2007 рік граничного обсягу виручки, встановленого у ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування (обсяг виручки за 2007 рік склав 526336,19 грн.).

З цих самих підстав податковий орган виходив, вважаючи, що у позивача виник обов'язок нараховувати на оподатковувані операції податок на додану вартість, у зв'язку з чим, зафіксувавши порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, складено податкове повідомлення-рішення від 04.03.2010 № 0000901740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 27877,60 грн.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце тільки при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а у випадку недотримання вказаних норм, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, такі суми мають оподатковуватись на загальних підставах.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, податковий орган в ході перевірки встановив розбіжність на суму 154836 грн. між даними позивача щодо нарахованих і виплачених йому доходів від ПП «Орланд» та своїми даними на підставі поданого ПП «Орланд» податкового розрахунку за формою 1ДФ за перший квартал 2007 року, згідно з яким цим підприємством позивачеві виплачено доход більший на суму 154836 грн., ніж задекларовано позивачем.

Оскільки позивач наполягав на тому, що від ПП «Орланд» він отримав доход тільки в сумі 134900,00 грн., а доход в сумі 154836 грн. не отримував, судом апеляційної інстанції з'ясовано це питання, в результаті чого встановлено, що позивач дійсно отримав доход тільки в сумі 134900,00 грн.

Так, 18.02.2010 ПП «Орланд» подало до податкового органу уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, згідно з яким підприємство нарахувало і виплатило позивачеві тільки доход в сумі 134900 грн.

В акті перевірки зафіксовано, що готівкові чи безготівкові розрахунки між позивачем та ПП «Орланд» на суму 154836,00 грн. не здійснювались.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий орган зайво зарахував до виручки позивача за 2007 рік 154836,00 грн., а позивач, відповідно, у 2007 році не перевищував граничного обсягу виручки у 500000,00 грн., який дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що виключає підстави для висновку про виникнення в нього обов'язку перейти на загальну систему оподаткування зі сплатою податків в загальному порядку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість та правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин. Підстав для задоволення касаційної скарги відповідача не вбачається.

2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для застосування до позивача за рішенням відповідача від 04.03.2010 № 0000871740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1587688,20 грн. відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 1 ст. 3 цього закону, що полягало у тому, що позивач не провів через реєстратор розрахунковий операцій розрахункові операцій за період з 01.01.2006 по 30.09.2009 в сумі 317537,64 грн.

Податковий орган виходив з того, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не вів у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1269, книгу обліку доходів і витрат (книга не зареєстрована), тому зобов'язаний був застосовувати реєстратор розрахункових операцій при здійсненні розрахункових операцій.

Податковий орган визначив штрафні санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів. При цьому суму розрахункових операцій податковий орган встановив на підставі даних з відомостей центральної бази Державного реєстру-фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів та на підставі банківських виписок про рух грошових кошті по розрахунковому рахунку НОМЕР_1 в Лівобережному відділенні ГПБ м.Києва.

Пунктами 1 та 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час спірних відносин) покладено на суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), обов'язок при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок, та видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Водночас пунктом 6 статті 9 Закону № 265/95-ВР дозволено суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), при продажу товарів (наданні послуг) не застосовувати реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки за умови, якщо

такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), а також за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

Порядок ведення книги обліку доходів і витрат затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1269. Відповідно до пункту 2 цього порядку прошнурована і пронумерована книга реєструється в органі державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, ведення книги обліку доходів і витрат в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, є неодмінною умовою звільнення суб'єкта підприємницької діяльності, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, в тому числі із сплатою єдиного податку, від встановленого пунктом 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР обов'язку проводити розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг через реєстратор розрахункових операцій. Не ведення такої книги або ведення її з порушенням нормативно встановленого порядку виключає можливість надання суб'єкту підприємницької діяльності, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, преференції у вигляді звільнення від зазначеного обов'язку.

Разом з тим дія Закону № 265/95-ВР поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі, і не поширюється на суб'єктів господарювання, які таких операцій не здійснюють.

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Таким чином, розрахункова операція у розумінні Закону № 265/95-ВР характеризується здійсненням розрахунків за товар (послуги) в місці отримання такого товару (послуг).

Дані з відомостей центральної бази Державного реєстру-фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів та банківські виписки про рух грошових кошті по розрахунковому рахунку свідчать про отримання позивачем коштів та рух коштів на рахунку в банку, проте не є доказом здійсненням розрахунків з позивачем за товар (послуги) саме в місці отримання такого товару (послуги), а відтак, доказом вчинення розрахункових операцій.

Тому, визначення відповідачем розміру штрафних санкцій виходячи з обсягу усіх доходів, отриманих позивачем за період з 01.01.2006 по 30.09.2009, без встановлення факту здійснення позивачем конкретних розрахункових операцій у розумінні ст. 2 Закону № 265/95-ВР є необґрунтованим.

До того ж штрафні санкції, передбачені ст. 17 Закону № 265/95-ВР, належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

Уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Закону № 265/95-ВР, до 01.01.2011 мав дотримуватися ст. 250 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи все вищенаведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про протиправне застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій в сумі 1587688,20 грн. на підставі п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР за рішенням від 04.03.2010 № 0000871740 та необхідність задоволення позову також і в цій частині.

3. Підставою для застосування до позивача за рішенням відповідача від 04.03.2010 № 0000861740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2047096,10 грн. відповідно до ст. 20 Закону № 265/95-ВР слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 12 ст. 3 цього закону, що полягало у тому, що позивач не вів у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів за місцем їх реалізації, в результаті чого здійснив реалізацію необлікованих товарів за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 в сумі 1023548,05 грн.

Відповідач визначив штрафні санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації. При цьому суму реалізованих необлікованих товарів податковий орган встановив на підставі даних декларацій про доходи позивача за період з 01.10.2006 по 30.09.2009.

Пункт 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі закон № 265/95-ВР) зобов'язує суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Згідно зі ст. 6 Закону № 265/95-ВР облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХГV суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Цей дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат надано суб'єктам підприємницької діяльності Законом «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 № 2063-ІП та Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98.

Таким чином, на суб'єкта підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, поширюються правила ведення бухгалтерського обліку і подання фінансової звітності для спрощеної системи обліку і звітності.

Відповідно до ст. 1 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1269, книга обліку доходів і витрат (далі - книга) ведеться суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), а також особами, які мають пільговий торговий патент для продажу товарів (крім підакцизних) (надання послуг) відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, якщо такі особи не є платниками податку на додану вартість згідно із законодавством (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).

Форма Книги обліку доходів і витрат не передбачає ведення обліку товарних запасів.

Отже, обов'язок ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації не може бути покладено на суб'єкта малого підприємництва, який здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98.

Як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у період з 01.10.2006 по 31.12.2007 та з 01.04.2008 по 30.09.2009 перебував на спрощеній системі оподаткування, а відтак, в нього не було обов'язку в цих періодах вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

Правова позиція щодо відсутності обов'язку у суб'єкта малого підприємництва, який здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації викладена також у постановах Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 21-147а13 за позовом фізичної особи-підприємця до ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова ДПС, третя особа - ДПА у Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, та від 03.12.2013 у справі № 21-412а13 за позовом фізичної особи-підприємця до ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ці постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що місить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Щодо періоду з 01.01.2008 по 01.04.2008, в якому позивач перебував на загальній системі оподаткування, то суд касаційної інстанції також не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій на підставі ст. 20 Закону № 265/95-ВР з огляду на таке.

Як зазначено раніше, дія Закону № 265/95-ВР поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі, і не поширюється на суб'єктів господарювання, які таких операцій не здійснюють.

Виходячи з положень статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахункова операція характеризується здійсненням розрахунків за товар (послуги) в місці отримання такого товару (послуг).

Дані з декларацій про доходи позивача за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 свідчать про задекларовані позивачем доходи від здійснення підприємницької діяльності, проте не є фактичними даними, які свідчать про отримання позивачем таких доходів саме в результаті здійснення розрахункових операцій в місці отримання товару (послуги).

Тому, визначення відповідачем розміру штрафних санкцій виходячи з обсягу усіх доходів, отриманих позивачем за певний період, без встановлення факту здійснення позивачем конкретних розрахункових операцій у розумінні ст. 2 Закону № 265/95-ВР є необґрунтованим.

До того ж уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Закону № 265/95-ВР, до 01.01.2011 мав дотримуватися ст. 250 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про протиправне застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій в сумі 2047096,10 грн. на підставі ст. 20 Закону № 265/95-ВР за рішенням від 04.03.2010 № 0000861740 та необхідність задоволення позову також і в цій частині.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи в частині, що стосується рішень відповідача про застосування штрафних санкцій за порушення вимог Закону № 265/95-ВР не застосував ст. 2 цього закону, ст. 250 Господарського кодексу України, а також неправильно застосував п. 12 ст. 3, ст. 6 Закону № 265/95-ВР, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

4. Висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 14.05.2010 № 5280/ш/25-014 про результати розгляду первинної скарги є правильним, оскільки таке рішення не може бути предметом розгляду в адміністративних судах. Рішення суб'єкта владних повноважень за результатами вирішення скарги не породжує для платника податків певних правових наслідків, не спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і не має обов'язкового характеру для суб'єктів цих відносин. Актом, який породжує для платника податків певні правові наслідки, є відповідне податкове повідомлення-рішення податкового органу про визначення податкового зобов'язання, складене на підставі акту перевірки чи за результатами оскарження первісного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на те, що у справі не має необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а постанова суду апеляційної інстанції є посилковою тільки в частині вирішення позовних вимог щодо рішень про застосування штрафних санкцій за порушення вимог Закону № 265/95-ВР, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність її зміни, шляхом викладення резолютивної частини в такій редакції, за якою позов буде задоволено і в цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в такій редакції:

«Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва: від 04.03.2010 № 0000891740/0 по визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 19755,39 грн. основного платежу; від 04.03.2010 № 0000901740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19912,57 грн. основного платежу та в сумі 7965,03 грн. штрафних (фінансових) санкцій; рішення від 04.03.2010 № 0000871740 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1587688,2 грн.; рішення від 04.03.2010 № 0000861740 грн. про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2047096,1 грн.».

У решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді В.В. Кошіль

Ю.І. Цвіркун

Популярні новини